Рецензія №504

Ну що ж, будучи прихильником цієї доволі оригінальної історії так й жанру в цілому, переглянувши сотні хоррорів включаючи його піджанрів таких як: слешери, сплеттери боді - хоррори і т.д.
Не можу не залишити свою думку з приводу цієї картини, яка свого часу непоправно вплинула на моє сприйняття жанру хоррор та кінематографу як такого.

Розпочавши перегляд фільму, а дивився я в оригіналі чого і всім рекомендую, так як українська озвучка довілі комічна від того кіно зовсім по іншому сприймається, на крайняк субтитри + оригінал.
Говорячи про фільм то одразу помітна відмінність від недоремейка його брата приквела та інших таких же примітивних, клішованих та безідейних слешерів - це присутність саспенсу, так, того самого старого доброго Хічковського саспенсу, навіть при денному світлі сприймається дуже похмуро та моторошно, особливо закадровий голос диктора, що сповіщав про страшні події тих днів, не давав забути, в якому не типовому місці відбуваються події.
Використовуючи ефектну зйомку, звуковий дизайн і монтаж, Хупер звеличує все на інший рівень, своїм новаторським, психоделічним підходом. Кожна сцена фільму тримає в напрузі та несе потужний емоційний вплив.

В очі відразу впадає автентична напівдокументальна картинка, доволі насичена та яскрава, прям відчувається задуха від нестерпно пекельної спеки, як символічно, втім у фільмі достатньо символічних прийомів та соціально-етичних висловлювань.
З погляду культурної цінності: фільм відтворює вразливу, руйнівну атмосферу безпеки, що відображає відчуття дезорієнтації та втрати контролю в суспільстві. Він викликає образи та асоціації, пов'язані з насильством і заворушеннями, що змушує замислитися над питаннями моралі та граничних можливостей людини.

Дуже добре переданий дух і атмосфера того часу, тієї іншої, загадкової, одноповерхової Америки, в якій проживають, з одного боку здебільшого відчужені від світу і себе самих люди, а з другого - де життя як такого немає, лише покинуті великі будівлі, закинуті ферми та скотобійні - місця, куди краще не потикатися, загалом морально - фізична спустошеність та нежиттєва відстороненість, як догана американському суспільству холодна і цинічна.

Якщо ж заглиблюватися в соціально-моральну складову, то шедевр 1974 року відкрито виражає багато соціальних проблем свого часу, таких як втрата духовності, деградація суспільства і втрата надії на майбутнє. Він став пророчим відображенням певних аспектів темряви, що може ховатися під псевдонормальністю, у цьому частково й полягає геніальність картини Тоуба Хупера, за умови скупого візуально - драматургічного елемента, закласти такі складні морально - етичні висловлювання..

Ближче до фіналу і у фіналі у Хупера стриманий саспенс, раптово переривається безжалісним жахом, як апогей страху в очах головної героїні та насильства як джерела дикої грубо ієрархічної сім'ї людожерів, як сатиру на консервативну американську сім'ю.

І остання геніальна сцена, забути яку напевно я не зможу ніколи, котра виражає всю ту естетику абсолютного божевілля і приреченості перед долею, перформанс Томаса Г'юїтта на тлі червоно кривавого сонця і пустельних полів Техасу, останній акт безсилля, розпачу і безвиході, що втілюється у демонічний танець тієї інфернальної істоти з бензопилою, яка, можливо, колись була людиною.

Дякую тобі Тоуб Хупер, при більш ніж скромному бюджеті в складних умовах, ти створив воістину унікальний твір, навіки вписавши своє ім'я в історію кінематографу, щиро сподіваюся, що ти зараз у кращому світі, точно кращому за той, про який ти зняв своє епохальне творіння.