Рецензія №483

Колись давно в студентські роки коли я ще не мала досвіду роботи, цей фільм здавався мені мотивуючим і надихаючим. Зараз у більш свідомому віці 30+ дуже складно дивитись його, бо з якої сторони не подивись він видається токсичним і шкідливим. Ідеї закладені в цьому фільмі видаються дуже суперечливими. Першу половину фільму Енді намагається влитись у світ моди, а коли нарешті влилась у нього, то почала втрачати близьких людей. І начебто виглядає непогано, але те як близькі люди реагують на її вибори викликають в мене складні почуття. Найджел, батько, подруга - всі засуджують її. Особливо дивним був поворот сюжету, коли Найджел йде від неї і соромить її за вчинок щодо Емілі. Чому вона мала відмовлятись від цієї можливості і заради кого? Заради Найджела, якому не вистачало уваги і який не міг зрозуміти її нову реальність чи заради Емілі, яка весь фільм її принижувала і була їй далеко не подругою? Чому вона мала жертвувати своєю кар'єрою заради інших? Чому вона має почуватись винною за те, що обрала себе? Зрештою це дійсно допомогло їй отримати роботу у більш пристойному виданні. Чи було б це можливо без цієї роботи - хто-зна, але і хто-зна скільки часу вона б до цього йшла. І ще, у будь-якій галузі на початку шляху треба багато і важко працювати щоб чогось досягти, і якщо подруги/хлопці/рідні не можуть цього осягнути чи зрозуміти, то можливо не варто так за них триматись, якщо вони залишаються поруч тільки коли ти готова постійно жертвувати собою і своїм майбутнім.