Рецензія №481

Майже вся дія відбувається в одному лише готельному номері, куди жінка запрошує власника жовтого білету. Проте, як не дивно, фільм пронизаний саме діалогом героїні, яка втратила чоловіка, що стало поштовхом до переосмислення свого життя, з її компаньйоном, який вбачає мету буття у гармонії тілесного та духовного. Вона – у минулому архаїчна вчителька релігієзнавства, закута в рамки, створені суспільною думкою, він – професіонал своєї справи, відторгнутий матір’ю через своє єство. Цей чоловік здатний показати світ без упередження та червоних ліній, де насолода верховенствує над усіма іншими почуттями, з’являючись у палкому танці переплетених тіл та у зануренні в ілюзорну мрію.
У фільмі порушений широкий спектр проблем: від любові до себе до прийняття неприйнятного для більшості – які не нав’язливі, проте важливі. Вони, як падіння одного почервонілого листка восени – ледь спіймаєш оком, проте через це ця пора така чудова, через маленьку деталь, яка довершила картину своїм непомітним існуванням. Так само і у фільмі, ці проблеми надають йому змісту та сенсу, але в той же момент легкості і краси, мабуть, саме тому півтори години кінострічки минули для мене за десять хвилин та залишили приємний післясмак у вигляді роздумів.
Закінченням є трансформація героїв. Вони звільнились від сорому, скутості, правил та обмежень, і це допомогло почати нове життя, невідоме, проте інтригуюче своєю свободою та непередбачуваністю. Тепер кожен з них має дещо чарівне, що супроводжуватиме їх протягом усієї їхньої подорожі.