Рецензія №480

У фільмі змальовується подружнє життя портретистки та пейзажиста, Герди та Ейнара, у Копенгагені протягом першої третини буремного двадцятого століття. Вони мають улюблену роботу, гарних друзів та, що найважливіше, одне одного. Ейнар має визнання серед галеристів великого міста завдяки своїм пейзажам його рідного містечка, у якому він народився, на відміну від його дружини. Вона намагається досягти успіху, створюючи портрети, проте їй кажуть, що вона обирає не тих людей для малювання.
Поштовхом до трансформації Ейнара в Лілі стало вимушене позування в панчохах. Ця безневинна подія запустила неконтрольований процес знищення маскулінності художника, що додало гіркоти у подружнє життя. Портретист досліджував своє нове Я, і згодом дізнався, що Ейнар – лише маска, яку він повинен одягати, бо змушений слідувати надиктованому суспільством правилу – бути, як всі, та не вирізнятися. Його мучив вибір, який він мусив зробити – стати тим, ким хоче, чи залишитись з коханою, яку не хотів покидати. Герда ж почала малювати портрети Лілі, що здобули успіх навіть на паризьких виставках. Ці картини показували досконалість, чистоту та сяйво, які вабили не тільки поціновувачів мистецтва, а й саму модель. Тож згодом Ейнар, точніше, Лілі, яка остаточно витіснила чоловіка, відважилась на експериментальну операцію, що давала шанс на перевтілення у справжню жінку. Вона хотіла віднайти гармонію між духовним та тілесним, щоб нарешті проживати кожен день із задоволенням.
Здається, для щастя насправді потрібно не так уже і багато речей, прикладом цього є Лілі Ельбе, яка знайшла свою долю у найбуденнішій речі, яку можна уявити, але водночас інколи найскладнішій – бути собою. Ми можемо розгледіти цінність нашого вибору, який є у кожного, лише коли втрачаємо змогу обирати, тому краще не нехтувати такою можливістю та завжди використовувати його якнайкраще.
Фільм заснований на реальних подіях, які відбувалися у минулому столітті. Його основою став особистий щоденник, який писав праобраз головної героїні – Лілі.