Рецензія №476

Фільм від Квентіна Тарантіно. Уже найперше речення має розпалювати ваше бажання глянути на дітище титана у світі кіноіндустрії. Гадаю, що навіть найменша причетність до стрічки талановитого режисера є гарантом її найвищої якості, а у цій картині він був задіяний на максимум, тож можна тільки уявити, який шедевр постане на ваших екранах, коли ви вирішите відпочити під чудовий вестерн одного осіннього вечора.
Джанго був рабом до зустрічі з Дантистом – найвлучнішим стрільцем, який полював за злочинцями. Саме він купив афроамериканця та зробив його вільним, але чи справді можна купити живу людину, її душу та серце, або це можливо, лише коли сама людина готова продатися та розпрощатися з волею, яка була частинкою її «Я» з далекого дитинства? Це було дуже дивне словосполучення для населення Нового Світу 19 століття – вільний афроамериканець. Усіх з не білим кольором шкіри сприймали як худобу, яка не вартує любові, поваги та навіть хоча б гуманності. Це були темні часи, наслідки яких часто можемо побачити і у сучасному світі, але тоді не такий він вже й прогресивний та ідеальний, а скоріше це архаїчність, замаскована яскравими блискітками, бо й досі ми зустрічаємо випадки дискримінації, хоч, на щастя, і не такі відверті та варварські, але це й досі злочин, якої форми він не набував би.
Хто така людина? Ми ж не можемо так назвати тварину, яка розсікає шкіру іншим, на її думку, нижчим створінням, до самісінького м’яса, а потім лишає на поталу сонцю та мухам, чи змушує темношкірого вбивати іншого свого раба лише заради втіхи, не залишаючи іншого вибору, чи не так? Колись ми нарекли себе як homosapiens, але розум, на жаль, не є запорукою доброго ставлення до всього живого. Мати честь бути названим людиною не надається кожному з восьми мільярдів, бо сукупність усіх вимог, а вони доволі суворі, відсіює багатьох осіб.
Джанго змінився після звільнення з рабства. Він почав допомагати Дантисту полювати на злочинців, часто переступаючи через колись проведені межі. Вбивство лишає відбиток на все життя, навіть якщо це жорстока рука правосуддя, яка тягнеться за так само жорстоким злочинцем. Це було частиною позаминулого століття, де життя важило не так вже й багато. У постійних війнах, революціях та спалахах епідемій смерть стала звичайнісіньким гостем у кожній оселі, тому вбивство не було рідкістю, але, щоб тебе не мучила совість, треба бути дуже жорстокою людиною. Джанго змирився з постійним використанням револьвера і не цурався позбавляти життя тих, кого він вважав не гідним його, але інколи він згадував про гріхи, яких можна було уникнути. Але це вестерн про 19 століття, коли свідомість людей не була готова до визнання найвищої цінності – життя, тож, переглядаючи кінокартину, варто бути готовим до жорстокості, яка супроводжуватиметься цистернами крові.
Фільм спонукає до возвеличення головних орієнтирів у житті кожної людини у сучасному світі – гуманності, любові та рівності, незалежно від кольору людини і товщини її гаманця. Саме такі приклади людських досягнень повинні розглядати у майбутньому наші нащадки, щоб homosapiens не промовлялося з іронічною посмішкою, вказуючи на невідповідність назви з її об’єктом, тому дотримуймося їх з старанною наполегливістю.