Рецензія №394

На що ти готовий заради кохання? Таким слоганом наперед спантеличує глядачів фільм Тіля Швайгера. І змушує задуматися, невже перед нами чергова казка про кохання з хепіендом, за всіма класичними канонами даного жанру. Але не так то все просто, і з перших кадрів фільму, глядач уже забуває, що перед нами має бути взагалі чергова історія про безмежне кохання. Ця думка стирається з пам'яті, лише варто побачити, як головна героїня, молода дівчина, на ім'я Лейла, невпевнено йде босоніж по холодній підлозі. Психіатрична клініка, де і перебуває зараз Лейла, лише тисне своїми високими стінами на тендітні плечі дівчини. Вона по-дитячому наївна, і ще зовсім не знає всіх реалій і тягот життя. Вона хоче повернутися до стін свого будинку, до мами, і колишнього порядку речей. Адже там вона почуватиметься у повній безпеці, а контакт із зовнішнім світом та іншими людьми лише лякає її до стану панічного нападу. Але мами вже немає, і дому також, тому, думаючи, що краще покінчити своє таке існування, Лейла вирішує вчинити самогубство в жіночому туалеті лікарні. Саме там її й рятує, на волосок від неминучого, інший головний герой оповідання Нік, якого і грає Тіль Швайгер. У Ніка є своя власна історія, яка відкривається нам у міру просування сюжету. Здається, що темна смуга життя не закінчується. З роботою не щастить, з нового місця заробітку виганяють першого ж дня, мамина опіка лише дратує, а вітчим і брат не вірять у нього і вважають невдахою і брехуном, та ще і як не вчасно весілля рідного брата зі своєю колишньою дівчиною. І здається, що все в житті не так, лише до того моменту, як врятована Ніком дівчина Лейла не з'являється боса на поріг його орендованої квартири. Ця історія розповідає нам про те, як часом, нам просто необхідна підтримка, про те, що часом можна знайти любов у найпростіших речах, ванільному ріжку, або у звуку чужого серця, що б'ється у ритмі з твоїм.