Рецензія №38

Культовий режисер Гай Річі повертається до своїх коренів. Після успіху унікальних та авторських "Карти, гроші, два ствола" і "Великий куш", режисер, набравшись авторитету і досвіду, вирішив перейти на класичні прісні голлівудські блокбастери. Виходили у нього, скажемо відверто, не шедеври. І ось Річі повертається до того, з чого починав, і пише сценарій до нового фільму, який повинен бути схожим по манері на ранні картини автора. Чи вдалося режисеру відтворити дух своїх культових фільмів?

Почнемо з акторів: актори підібрані суперові і грають належним чином: головний персонаж хоч і показує 90% свого екранного часу усього 2 емоції: непохитна упевненість та, рідше, гнів, але МакКонегі грає їх на усі 100. Монтаж та операторська робота на високому рівні, та, дійсно, відсилають до оригінальних робіт режисера. А що відрізняє цей фільм від його прообразів, так це: кольорова гамма (раніше вона була темною та похмурою - а зараз яскрава і соковита) і костюми та грим (раніше у фільмах бандити були бритими "пациками" у кожанках, по яким було видно, що не за хлібом вийшли - тепер же це хіппі у окулярах зі стильними зачіскам). При чому я не казав, що такі зміни пішли фільму у мінус, адже гангстерська тематика Річі була дуже добре адаптована на сьогоденну культуру. Тут тобі і відео для ютубу, і сильні жінки, і філософія навколо расизму, і інші злободенні теми.

Перейдемо ж до самого цікавого, тобто до сюжета і подачі. У сценарії і режисурі дійсно видно авторський почерк Річі зразка кінця 90-х. Але з тих часів вже пройшло більше 20 років, і те, що у Річі було чимось новим і індивідуальним, в сьогоденні же стало буденним. Адже будь-які культові стрічки завжди впливали на усю кіноіндустію і змушували її адаптуватися під себе. Якщо коротко і без спойлерів, то для 2020 року сюжет виглядає вторинним і мало оригінальним. Реалістичне насильство перестало бути якоюсь унікальною рисою, як і круті діалоги. Останніх, до речі, у фільмі злочинно мало. А останні 10 хвилин фільму здалися ну аж дуже змазаними, ніби увесь сценарій довго і ретельно прописували, а кінцівку довигадували поспіхом у останній момент. Реалізму, який повинен бути у фільмах такого жанру,також не відчувається; хоч на це і є сюжетна причина, стрічку це не виправдовує.

Що ж маємо на виході? Кіно дійсно виконано в унікальному "Річевському" стилі. Але самі ці "Річевські" прийомчики, ніяк не змінені з 98-го року, з часом перетворилися з "геніальних", на просто "добротні". Ось і фільм у Гая Річі вийшов просто "добротний".