Рецензія №296

Фільм, який щоразу змушує мене плакати. А ще, на мою думку – це справжній шедевр. Можливо, не як продукт кіноіндустрії, проте він передає стільки прекрасних меседжів завдяки на диво доброму почуттю гумору.
Пола, 16-річна дівчинка, яка народилася у сім’ї глухих, не тільки чує та вміє говорити, але також має хист до співу, який виявив її вчитель музики. Останній, не вагаючись, вирішив підготувати її та однокласника для музичного конкурсу “Maitrise de Radio France» у Парижі. Тепер Полі доводиться робити вибір між тим, чи покинути сім’ю і поїхати до Парижа, щоб здійснити свою мрію, чи залишитися вдома, щоб піклуватися про своїх рідних, які так сильно залежать від неї.
Фільм ненав’язливо ставить глядача на місце різних персонажів, які живуть зовсім по-іншому і стикаються із суперечливими проблемами. І все це досягається по-справжньому комедійним способом …
Я ніколи не замислювалася, як це – народитися і жити у світі без звуків і цей фільм допоміг мені хоча б трохи наблизитися до цього розуміння.
А ще – це чудовий приклад того, як зняти прекрасне кіно з обмеженим бюджетом. І звісно, чудова музика. Завдяки «Родині Бельє» я відкрила для себе твори дивовижного Мішеля Сарду. Його пісні дивовижно вписуються у сценарій, а Луан Емера співає, як ангел. Тож рекомендую запастись носовичками чи паперовими серветками.😭