Рецензія №277
Гаспар Ноє - дуже скандальна персона в колі французького незалежного кінематографу, якого прозвали "демоном каннського кінофестивалю". Якщо кінокартини "Вхід в пустоту" (2009), "Любов" (2015) та "Екстаз" (2018) називають важкими, то взагалі не ясно що говорити про цю роботу маестро.
Є три важливі пункта у цій стрічці:
1. Кіно складається з 13 сцен, змонтованих у зворотньому порядку, тож спершу важко увійти в ритм фільму;
2. Жорстока і повільна сцена вбивства на початку стрічки;
3. Сцена згвалтування, яка навіть поруч не стоїть з тим, що ви могли спостерігати у фільмі "я плюю на ваші могили" (2010).
Якщо ці три пункта вас не відлякують, то приємного перегляду.
Для кращого розуміння цього фільму потрібно забути про фразу "сама винна". Головна героїня не знала, що її очікує в підземному переході. Однак вона все ж могла попросити свого нинішнього або колишнього чоловіка аби її провели додому, вона могла забути про те, що є "сильною і незалежною", але навіть не подумала про це.
Утім я майже впевнений, що якраз таку невпевненість у доцільності фемінізму хотів висловити режисер. Також він явно негативно ставиться до ЛГБТ, адже всі геї у кінокартині - винятково негативні персонажі.
Швидше за все Гаспара Ноє консерватори не дивляться, адже для них він ліво-ліберал, який показує у своєму кіно відверті сцени сексу, насильства, ЛГБТ-людей та різні психоактивні речовини. Однак всі ці явища реального світу в його фільмах мають негативний відтінок. Цією та іншими своїми роботами режисер, неначе американські творці слешерів кінця 70-х та початку 80-х пропагує консервативний спосіб життя.
Однак основна ідея стрічки закладена у філософії детермінізму, яка проголошує відсутність в людини свободи волі. Не важливо що відбулося або що відбудеться, адже ці події просто не могли не відбутися і не важливо в якому порядку їх розглядати. Цю точку смисловго навантаження фільму "Незворотність" я не бачу сенсу довго розглядати, адже в інтернеті це багато разів уже зробили до мене, тож ви легко можете зайти на умовний Rotten Tomatoes і почитати, що пишуть критики.
4 з 5
Є три важливі пункта у цій стрічці:
1. Кіно складається з 13 сцен, змонтованих у зворотньому порядку, тож спершу важко увійти в ритм фільму;
2. Жорстока і повільна сцена вбивства на початку стрічки;
3. Сцена згвалтування, яка навіть поруч не стоїть з тим, що ви могли спостерігати у фільмі "я плюю на ваші могили" (2010).
Якщо ці три пункта вас не відлякують, то приємного перегляду.
Для кращого розуміння цього фільму потрібно забути про фразу "сама винна". Головна героїня не знала, що її очікує в підземному переході. Однак вона все ж могла попросити свого нинішнього або колишнього чоловіка аби її провели додому, вона могла забути про те, що є "сильною і незалежною", але навіть не подумала про це.
Утім я майже впевнений, що якраз таку невпевненість у доцільності фемінізму хотів висловити режисер. Також він явно негативно ставиться до ЛГБТ, адже всі геї у кінокартині - винятково негативні персонажі.
Швидше за все Гаспара Ноє консерватори не дивляться, адже для них він ліво-ліберал, який показує у своєму кіно відверті сцени сексу, насильства, ЛГБТ-людей та різні психоактивні речовини. Однак всі ці явища реального світу в його фільмах мають негативний відтінок. Цією та іншими своїми роботами режисер, неначе американські творці слешерів кінця 70-х та початку 80-х пропагує консервативний спосіб життя.
Однак основна ідея стрічки закладена у філософії детермінізму, яка проголошує відсутність в людини свободи волі. Не важливо що відбулося або що відбудеться, адже ці події просто не могли не відбутися і не важливо в якому порядку їх розглядати. Цю точку смисловго навантаження фільму "Незворотність" я не бачу сенсу довго розглядати, адже в інтернеті це багато разів уже зробили до мене, тож ви легко можете зайти на умовний Rotten Tomatoes і почитати, що пишуть критики.
4 з 5
Вхід по QR (для ТВ)