Рецензія №272

“Швидкісний поїзд”
“Яскрава й доволі освіжаюча мандрівка, з своєрідними нотками цитрусових”
Для того щоб звільнити мізки, на мить відволіктися від насущних проблем, що потрібно? Правильно, ідіотський розважальний атракціон, дещо божевільний і до усрачки смішний, з харизматичним веселуном Піттом у головній ролі.
Комфортабельний потяг зі швидкістю вітру, рухається маршрутом Токіо-Моріока. За вікном пролітають японські міста, на шляху кілька запланованих, короткочасних зупинок. На перший погляд, нічого особливого. Проте в середині, незабаром стане ой, як гаряче, адже серед пасажирів, причаїлося п’ятеро найманих-вбивць. Хто зібрав цих фруктів разом, не ясно. Очевидно одне, всі п’ятеро полюють на валізку з купою грошви. Про решту сюжетних перипетій варнякати не хочеться, боюсь бовкнути зайвого і зіпсувати сюрприз, а їх у фільмі, мало не на кожній станції. Скажу лишень, що до фінішу доїдуть, далеко не всі сумнівні супчики.
Родзинкою стрічки - є череда випадкових, ідіотських смертей, внаслідок дурнуватого збігу обставин, або ж відвертої тупості персонажів. Одні гинуть, через власну самовпевненість чи необачність, іншим просто не пощастило, як то кажуть, карма спіймала негідників і міцно тримає за яйця. Двигуном фільму, його стержнем, виявився звісно ж красунчик Пітт, який зіграв головного засранця, що хоче звернути з кривої доріжки, але у нього, якось не дуже виходить. Живим персонаж Бреда, залишається виключно через те, що сама доля, якраз турбується за його сраку та чи надовго в неї вистачить терпцю, хтозна. Бред Пітт, бездоганно перевтілився в образ, безжального, вбивче-спокійного жартівника, заговорювати зуби він мастак. Кожна жертва кілера, реально чиста випадковість, цей вирізняє його з поміж інших мудаків. Необережність, розсіяність і звичайна бісова хитрість, робить покидька, більш привабливим. Та не один Пітт порадував екстравагантним перевтіленням, Аарон Тейлор-Джонсон в ролі “Мандарина”, теж першокласно хизувався харизмою і зробив це, не гірше блондинчика. От “Лимон” - брат-близнюк “Мандарина”, відверто дістав зі своєю залізницею, хоча й доповнював компашку влучно, тай роль зіграв далеко не останню, буквально вплинувши на хід подій. Стосовно зірок, що сиділи в хвості поїзда, або взагалі всередину не заходили. Сандра Буллок, чи то підбиває клинці до Пітта, чи то вирішила заробити кілька зайвих баків. Одним словом, добре хоч з машини вийти не полінувалась. Дедпул, просто засвітив обличчям з натяком, щоб навіть не думали його забувати. А от Ченнінг Татум продемонстрував, вищий пілотаж тупості, більш геніального ідіотизму, годі й бажати. Обговорювати похмурих, ще гірших засранців, це справа невдячна, блазні в масках, щей з катанами в руках, виглядали жалюгідно та вкрай безбарвно, чисто для галочки. Тому краще повернуся, до яскравих покидьків, з ними явно цікавіше. Підла принцесонька, добряче залізла за шкірку, полоскотавши нерви, що мені, що небезпечним дорослим дядечкам. Інша хитра кішечка, феєрично ґигнула, небезпечно заграваючи з нашим брутальним, золотоволосим мачо. Парочка дотепних болівійських фруктів, доповнили розповідь яскравими балачками, казна про що.
Взагалі сама по собі поїздочка в сценарному плані, не особливо вирізняється оригінальністю. Славні поганці і не зовсім, впродовж двох годин вовтузяться між собою немов дітлахи, у яких забрали улюблену іграшку, але приголомшлива акторська привабливість, дурнуватий збіг обставин і несподівані художні дрібниці, накшталт пляшки води, дрімучої непроханої гості чи звичайної панамки, змушують добряче пореготати. І саме незвідане дурисвітство героїв, будь то порожня балаканина, або ж небезпечні ігрища з вогнепальною зброєю, люб’язно тримають біля екрану.
Розв’язку звісно ж Літч ущент спартачив, але фінал нікого не колише. Особисто мені, було цікаво єдине, чи вибереться Пітт з халепи і скількох мудаків встигне замочити, до біса харизматичний білокурий Ахілл. А декілька кулачних перепалок, виявились досить винахідливими й однозначно вартими, якщо не захвату, то уваги так точно. Хоча видовиська мені забракло, Пом’яли потяг і парочку тачок, Бред походу, регулярно отримує на горіхи, від дружків. Такий собі “Дотепник-Уік” на мінімалках. Гумор примітивний, проте заразний, я частенько душився від сміху. Музика не сподобалась. Часом здавалося, що автор, додав у фільм перший-ліпший плей-лист, який потрапив йому на очі. Не дивлячись на те, що майже всі події фільму розгортаються, у камерних вагонах поїзда, візуально картинка вийшла, максимально стилізованою в плані, вдало підібраної кольористики, яка в кожній сцені, дарує певний настрій.
В основному “Швидкісний поїзд” викликає виключно приємні враження. Навіть занадто приємні, не дивлячись на змістовно-трешеві нюанси, прісного фіналу наприклад. Вся річ у яскравих, неймовірно харизматичних героях, стежити за тим, як трохи божевільні особистості, взаємодіють один з одним, - суцільне задоволення. Тому раджу розслабити булки та насолоджуватись безглуздими кіношними збігами. Фруктовий настрій гарантовано. 7/10.