Рецензія №256

Будь який жанр в кінематографі заснований на сталій формулі та чіткій парадигмі в якій і виділяються його особливості. Та що як жанр вбирає в себе основні риси іншого, але в зв'язку з новими реаліями життя набуває іншої проблематики за своєю формою та змістом. Певно саме це сталось із жанром нуарних фільмів в Америці кінця 1960-х та початку 1970-х. Відміна кодексу Хейса в 50х роках, політичні скандали на чолі з Уторгейтом, вбивством Кенаді, військові дії Америки у В'єтнамі та Карибська криза- стали ідейними каталізаторами для майбутніх режисерів що, які в тому числі і виросли на класичних “чорних фільмах”. Фільми Мартіна Скорсезе, Роберта Олтмена, Джона Бурмена та Френсіса Форда Копполи увібрали в себе характерні принципи нуару, які трансформувались в суто новий напрям у кінематографі під назвою - неонуар (або пост нуар).
Знакову картину для цього жанру в 1974 році зніме космоплітичний режисер - Роман Поланськи. Його стрічка “Китайський квартал” це переосмислення детективної структури нуарних фільмів. В своєму фільмі Поланськи разом із сценаристом Робертом Тауном розширили основні характеристики детективів 50-х, але і доповнили їх новими песимістичними мотивами Нового Голівуду. Так за сюжетом “кварталу”, події відбуваються в 30-х роках, де герой Джека Ніколсона працює приватним детективом, який рішуче намагається розкрити павутину кримінальних схем із водопостачанням засушених териконів ЛосАнджелесу.
Неонуарні детективи були зосереджені на більш глобальні проблеми, супроти місцевих убивць нуару, у “Китайському кварталі”, таким чином просте завдання для детектива Джекі Гіттіса, обертається масштабною кримінальною схемою, де задіяні корупційні махінації перших магнатів міста та місцеві урядовці. Взагалі, цей період розвіяв романтичний “шарм” навколо персонажу приватного детектива, що ніби мандруючий лицар в обладунках із цупким плащем та капелюхом-федора. У “Китайському кварталі” , режисер власноруч показав безпорадність “доброго поліцейського” Ніколсона , перед обличчям панівного круга зла, від якого головний герой і сам ледь в силах утриматися. Звичайно, йде мова про сцену де Роман Поланськи, розсікає ножем ніс Джеку Гіттісу, і залишає йому виразну мітку його безпомічності у цьому світі.

У фільмі відсутні вже клішовані кадри сонячних променів через жалюзі, що навіть певним чином саркастично підкреслює головний герой в першій сцені фільму. Також майже зникають темні вулиці міста, із моторошними тінями, на заміну яким приходять заповнені сонячним світлом апельсинові гая і вишукані маєтки, в яких проводилися світські раути і відбувалися щоденні таїнства любові. Але за красивим фасадом ховалися потворні помисли, а за ширмою благополуччя - моральний занепад.
Фільм зберігає архетип “рокової красуні”, які в 50-х маніпулювали головними героями нуарних детективів. В “Китайському кварталі” головна героїня, неперевершено зіграна Фей Дануей, за своєю вродою та стійким характером приховує майже античну драму. Хоч у режисера із головною акторкою, не склались професійні відносини на зйомках, Поланськи та Таун вплітаю персонажний твіст в тему фільма. В одній із кульмінаційний сцен у фільмі, автори розкривають в Евелін Кросс дві суперечливі характеристики, в які Джеку Гіттісу так само важко повірити, як і в кримінальне життя повну мороку і таємниць.

Злодія у фільмі грає знаменитий Джонатан Хьюстон, який в свій час розпочинав естетику нуарних фільмів з виходом “Мальтійського сокола”. Його персонаж без принциповий та має неабиякий вплив навіть на поліцію в місті. Сама детективна фабула настільки була чудово вибудована, що в 2011 році, Гор Вербінський запозичив прототип головного антагоніста та зав'язку історії до свого анімаційного вестерну - “Ранго”. Але на фільм мав багато проблем під час зйомок. Наприклад, першого композитора картини, замінили на Джері Голсмітта за 10 днів до прем'єри, але це не завадило йому написати тонкі пасажі для саксофона, що нагнітають атмосферу фільму і створюють ефект постійної недосказаності подій, ніби за кожним кроком героя його чекає небезпека.
Виникли труднощі і з вибором оператора. Першим кандидатом на цю роль був Вільям А. Фрейкер, який зняв для Поланськи «Дитину Розмарі». Але продюсери хотіли, щоб над “Китайським кварталом” попрацював Стенлі Кортес (“Пишність Амберсонов”, “Ніч мисливця”). Той вже приступив до виконання своїх обов'язків, як трапилася чергова перестановка - з ініціативи режисера Кортес був замінений на Джона А. Алонсо (“Леді співає блюз”, “Обличчя зі шрамом”). Алонсо наповнив картину як і типовими для детективу кадрами з автомобіля, так і динамічними сценами погоні з головним героєм. Камера часто показує відображення героїв чи то у вікні, чи то у дзеркалі автомобіля чи то об'єктиві фотоапарата. “Квартал” має довгу та розмірену зав'язку що плавно перейде до основних подій, фільм не розкриває всіх героїв одразу, а витримує паузу яка змушує поринути у таємничі та політичні подробиці Лос-Анджелесу.
Поланськи також довго сперечався з продюсерами с приводу фіналу картини, і саме режисер сприяв трагічній розв'язці, що було б неприйнятним за часів кодексу Хейса. Фінальна фраза цього песимістичного фільму - “Нічого не можна зробити, Джейк. Це Китайський-квартал”- пролунала як падіння молотка, який розбиває образ “неперевершеного детектива”, а з ним і класичного “чорного фільму”.
Хоч Поланськи ще не намагався з'єднати в одній особі детектива і злодія (це в подальшому зроблять інші режисери як Алан Паркер чи Пол Верховен), але стало очевидно як філософію про непідкупного, сміливого приватного детектива чи то поліцейського з 50-х буде кардинально переосмислено. Класичний герой-детектив, був носієм суб'єктивної точки зору, не озирався на корумповані інститути правосуддя і сам карав тих, хто порушував моральні норми та закон . Але чим ближче герой Джека Ніколсона підходив до розгадки таємниці, тим більше він відчував себе безсилим перед тотальним злом. В цьому парадоксальне досягнення і слабке місце фільму. Через розмірений плин основних подій, фінал виходить напрочуд активним та ніби обривається так і не розпочавшись.
Але не зважаючи на це, стрічка стала зразком ідеального чорного детектива і вчинила подорож в минуле, розібравши старі шедеври кінематографу і по-новому склавши у кіноформу. Також завдяки технічним особливостях (використання темно-жовтої палітри, ефекту сепії, технології “Техніколор”, старих титрів), і в режисері що приніс свій погляд.
Місце небезпечних злочинців зайняли бюрократи, а місце всесильних позитивних героїв - неоднозначні, часто нерішучі які втратили свій шлях. Ця похмура кримінальна історія, залишилає лякаючо-депресивний післясмак. Картина про корупцію в водному департаменті Лос-Анджелеса - стала своєрідною ретроспективою для кіно минулого і розповіддю про жорстоку дійсності, намагатися протистояти якій поодинці марно.