Рецензія №215

Після довгих поневірянь голлівудськими студіями, молодий та на той час нікому не потрібний, сценарист Кевін Вільямсон вже було зневірився у своєму сценарії фільму "Дуже страшне кіно", допоки одного разу він не потрапив до рук Гарві Вайнштейна, який на той час будучи одним з найвпливовіших продюсерів свого часу, безсумнівно, заправляв Голлівудом. Студія Miramax саме була у пошуках нових та цікавих ідей для їхнього новоствореного підрозділу Dimension Films. Вже під час виробництва назва картини була змінена на звичний нам "Крик" (пізніше початкову назву фільму собі візьме пародійна картина "Дуже страшне кіно", яка багато в чому іронізує над сюжетом першого Крику), а ще пізніше режисерське крісло зайняв Вес Крейвен, що добре знався на горорах. Всі ми знаємо, що сталося далі: шалений касовий успіх та визнання серед авдиторії зумовлений тим, що глядачу не намагалися подати типовий слешер з тупими підлітками, а дали щось нове, вбивці з першої частини взагалі були любителями горорів. Згодом були другий та третій Крик, що просіли в якості та часом були самоповтором, про четверту частину взагалі майже всі забули, а сумні глядацькі рейтинги говорять самі за себе. Однак годі передісторій, перейдемо краще до нової частини...

Не буду тягнути та скажу одразу: Це чудове кіно, особливо на фоні численних знущань голлівудських продюсерів над культовими франшизами, які роблять численні ремейки старих та улюблених глядачами картин. Фільм як завжди іронізує над цим, навіть попри те, що нова частини "Крику" і є цим самим ремейком. Вже навіть починаючи з назви фільму, де відсутня нумерація стає зрозумілим, що нас готують до певного м'якого перезапуску франшизи. Однак, що правда під час перегляду картини я ловив себе на одній думці: як же класно спостерігати в кадрі за старими акторами з першої частини. Нів Кемпбелл, Кортні Кокс та Девід Аркетт у прямому розумінні цього слова тягнуть на собі цей фільм. Не можна сказати, що нові головні герої погано справляються з поставленою їм задачею, однак вони виглядають скоріше як другорядні персонажі, які введені в сюжет лишень для того, щоб показати їхню смерть від рук вбивці. До речі, а тепер трішки про антагоністів у картині, як на мене, вони були куди привабливіше протагоністів й за ними було цікаво спостерігати у кадрі. Однак, глядачі які пам'ятають сюжет першої частини могли десь на середині фільму здогадатися, як мінімум, про одного з головних лиходіїв, але навіть попри те, що для глядачів які не дивилися "Крик" 1996-го це й не буде так очевидно, однак по деталях, що були в першій частині і які фільм майстерно повторює додаючи щось нове, вже можна зробити певний висновок хто ховається під маскою крику й це я мушу сказати просто чудово! Кожна з частин Крику завжди намагалася вибудувати невербальний контакт з глядачем картини й у цій частині він напевно досяг свого піку. Звісно від фільму не варто очікувати якихось дуже страшних моментів, здається що творці навіть не намагалися цього зробити, а часом в певних сценах коли ми навіть чули хвилюючу музику абсолютно нічого не ставалося й фільм здавалося просто намагався потролити глядачів. Ну й звісно, не обійшлося без традиційних пасхалок, кіно має вдосталь відсилок на популярну культуру починаючи з класики жанру "слешер", зачинателем якого є Альфред Гічкок, а саме фільму "Психо" і закінчуючи нещодавнім "Одного разу в Голлівуді" Квентіна Тарантіно.

Цікаво якими тернистими шляхами франшиза піде далі та як змусить глядача полюбити нове покоління героїв, однак впевнено можу сказати, що творці навіть без Веса Крейвена (якому доречі й було присвячене це кіно) змогли зняти дуже гідне продовження. Згідно з рейтингом на сайті IMDB картина наразі посідає друге місце серед усіх фільмів серії й поступається першій частині всього лиш на одну десяту бала.

Вердикт: Цьогорічний "Крик" виявився доволі гідним слешером, особливо на фоні нових частин "Гелловіну", які подекуди перетворюються в самопародію. Моя оцінка це 4 з 5. Кіно стане до вподоби як глядачам, що тільки почали дивитися цей фільм, так і старим фанатам культової франшизи.