Рецензія №155

З самого початку фільму ми бачимо якісь дивні картини шахт і африканців, які на них пашуть, і з’являються думки, що мабуть щось не те ввімкнув.
Але трохи згодом на екрані з’являється Сендлер, який крутиться туди-сюди, немов бджола на шпильці, і все стає на свої місця.
Чесно сказати, з перших хвилин хочеться вимкнути цей фільм, бо він викликає неприємні емоції. Постійні розмови, які накладаються одна на одну, незмовкаюча музика на фоні створює атмосферу відторгнення. Але згодом приходить розуміння, що це все не просто так, автори так і задумували. Глядач має не просто побачити, а відчути все, що відбувається.
І протягом усієї стрічки напруга потроху збільшується. З одного боку, співпереживати явно не позитивному персонажу не виходить. Але думка про те, що ж буде далі набирає обертів і доходить максимального накалу ближче до кінця.
В цілому можна зазначити, що фільм сприймається неоднозначно і важкувато. Він дещо затягнутий, з одного боку, а з іншого - з меншим хронометражем він не зміг би викликати такої напруги і вибуху в кінці. Якщо витримаєте початок, то кінцівка вас не розчарує. І ви не забудете про що цей фільм наступного ж дня, це я гарантую.