Рецензія №151

Ідея цього фільму зовсім не нова. Ця тема вже висвітлювалася в деяких схожих фільмах, таких як «Репродукція» з Кіану Рівзом. Але правду кажучи, автори трошки додали своїх ідей, тому плагіатом фільм назвати не можна.
В фільмі йдеться про те, як талановитий інженер працює на секретній базі, і його метою є виготовлення роботів для своєї компанії. Але він займається виготовленням роботів для себе, намагається створити прототип робота, який максимально був би схожим на людину, щоб помістити туди свідомість коханої дівчини, яка загинула під час автомобільної катастрофи. Після кількох спроб йому це врешті вдається. Та проблема в тому, що у всіх його прототипів є свідомість і відчуття, такі як любов, ревнощі тощо. І в цьому світлі вимальовуються непрості стосунки між творцем і його прототипами.
Сам по собі фільм камерний, всі події відбуваються в межах однієї-двох локацій. Декому він може навіть здатися затягнутим і дещо нудним, і їх не можна в цьому винуватити, бо все в ньому просякнуто неспішними діалогами та розмірковуваннями про сенс життя і смерті. Але кінцівка крута, порадує поціновувачів триллерів.
В цілому можна сказати, що фільм на один раз. Певні позитивні емоції він по собі лишає, хоча вже завтра глядач силкуватиметься згадати події, що там відбувались. Та і є в ньому якась притягуюча атмосферність, яка примушує проникатись тим, що відбувається на екрані. Поціновувачам жанру можна сміливо рекомендувати.