Рецензія №1327

Коли я вперше побачив «Спуск», ще будучи дитиною, цей фільм мене буквально налякав до тремтіння. Атмосфера печер, темрява та напружені сцени із моторошними істотами справляли потужне враження. З роками, коли переглядаєш стрічку вже дорослим, враження зовсім іншие: так, фільм залишається атмосферним і напруженим, але він уже не лякає так сильно, радше викликає інтерес до того, як побудовано сюжет і які рішення приймають герої.

Окремо хочеться відзначити, що в центрі подій — група жінок. Це цікаве рішення режисера: з одного боку, воно ламає стереотип, що в екстремальних умовах завжди мають діяти чоловіки, з іншого — іноді здається, що персонажки демонструють майже надлюдську витривалість і безстрашність. Не всі сцени виглядають правдоподібно, і тут можна сперечатися, наскільки це художній прийом, а наскільки перебільшення.

Фінал стрічки залишає подвійні враження. Зрада однієї з героїнь виглядає несподівано, але водночас і без особливого сенсу для розвитку сюжету. Це викликає питання: чи справді така сцена була необхідною, чи її додали лише для шоку глядача.

Загалом «Спуск» — непоганий представник жанру горору початку 2000-х. Він майстерно працює з клаустрофобією, темрявою та відчуттям небезпеки. Так, є моменти, які виглядають спірними або надуманими, але якщо сприймати фільм як жанрове видовище, переглядати його цілком можна.

Моя оцінка: 7/10. Атмосферний, напружений, але не без недоліків.