Рецензія №1302

Фільм важкий, але затягує. Разом із героями рухаєшся річкою у джунглях, і з кожною новою зупинкою відчуваєш, що все навколо стає дедалі божевільнішим.

Візуально — потужна річ. Вертольоти під «Валькірій», палаючі джунглі, обличчя солдатів у диму. Це виглядає не як типовий бойовик, а як дивний сон, від якого неможливо відвести очі.

Мартін Шин витягує всю історію, але коли з’являється Брандо — атмосфера стає зовсім іншою. Він говорить мало, але кожне слово тисне.

Темп повільний, і не кожному зайде. Тут немає видовищних «бах-бах», тут про те, як люди втрачають себе на війні.

«Апокаліпсис наших днів» дивитися непросто, але саме в цьому його сила. Це одне з тих кіно, яке забувається дуже довго.