Рецензія №1299

Рецензія: «Штучний Інтелект» (реж. Стівен Спілберг)

Стильова колізія, яка руйнує потенціал задуму

Новий фільм Стівена Спілберга «Штучний Інтелект» має одну фундаментальну проблему: він намагається реалізувати проект, який історично належав би Стенлі Кубрику, але через стилістичні відмінності перетворюється на щось зовсім інше. Кубрик, будучи класичним «auteur», знімав кіно як психологічну лабораторію страху: садизм у роботі з акторами, мізансцени, що підкреслюють уразливість персонажів, темна психологія, насильство, часто сексуалізоване. У його руках навіть сюжет про технології та штучний інтелект перетворювався на глибокий і дискомфортний психологічний експеримент.

Спілберг же працює у своєму «диснеївському» ключі 80–90-х: кінематографічна легкість, позитивна патетика, мінімум насильства, акцент на емоційному вайбі, «humanist framing». Його персонажі безпечні, сюжет завжди «просвітлений», конфлікти м’які, а драматичні моменти швидко пом’якшуються. Це не погано саме по собі — це його режисерський темперамент, але в контексті оригінального кубриківського задуму створює відчуття дисонансу. Фільм ніби прагне бути темним, глибоким, психологічним, але через спілберговську легкість стає «лайт»-версією, що втрачає гостроту й напругу.

Можна провести цікаву паралель: якби цей проект знімав Девід Кроненберг або Пол Верховен («Основний інстинкт», «Робокоп»), він був би набагато ближчим до оригінальної концепції: провокативний, психотичний, жорсткий — з відчуттям небезпеки та психологічної напруги, що так властиво Кубрику.

У підсумку «Штучний Інтелект» Спілберга — це цікавий візуальний і емоційний досвід, гарно виконаний у його стилі, але не той фільм, яким він міг би бути, якби дотримався темної, психологічно складної архітектури Кубрика. Для тих, хто цінує «adult auteur», фільм залишає відчуття недоробленого потенціалу; для фанатів спілберговської доброти й вайбу — це класичний емоційний досвід, хоч і з нотками кубриківської задумки, що не дотягує.