Рецензія №1291

Опис сюжету фільму не передає і десятої частини того дійства, яке творці фільму демонструють на екрані. Спочатку ніби все по шаблону, маніяк, жертва... та у фільмі 6 частин... і починаєш його дивитися не з першої глави. І не з останньої... Усі частини кіно перемішані, здається, в хаотичному порядку, однак вже після першої половини, коли розплутується клубок того психозу, який відбувається, розумієш чіткий задум режисера та сценариста.


До речі, слід відзначити роботу Дж. Т. Молльнера, для якого це лише другий знятий повнометражний фільм, - змішати всі карти у довільному порядку, зайти з банальних шісток і закінчити козирними тузами. Прекрасна партія! Оригінально, новаторсько, свіжо - особливо у цьому жанрі, де давно не було бажання щось змінити, швидше броунівський рух та інколи бажання копнути глибше та/або натуральніше. Натуралізму "Переслідувачу" також не бракує, як і примітивної жорстокості та банального, дикого психозу, де ввижаються демони та зло. До слова, саме це може відлякати достатню кількість глядачів. Фільм не для всіх, це не стандартне попкорн-муві типу "Крику", тут дійсно боляче, це відчувається і видно по очах жертв.


Якраз про акторську гру... Перфоманс Уілли Фицджеральд і Кайла Галлнера - живо, болісно, правдиво. Прекрасні ракурси та робота з кольором - відмінна операторська робота знаного актора Джованні Рібізі. Ще чудовий і доречний музичний ряд та звукові ефекти... І атмосфера - надворі початок 21-го століття, але картинка і стилістика як в трилерах 70-х...


Чесно кажучи, відмінний кіновитвір. Можливо, іноді занадто пафосний, часом дуже олдскульний. Декому після основного твісту стане нецікаво, когось відлякає жорстокість. Та фільм достойний перегляду, зроблений і зліплений докупи людьми, які виконали якісну і достойну роботу. І поціновувачам такого кіножанру однозначно рекомендую