Рецензія №1287

От це вже не тупий бойовик, а нормальний скандинавський нуар, де головне не скільки разів бахнуло, а як воно тебе гризе зсередини. Атмосфера — мокра, сіра, холодна. Ти сидиш і дивишся, і в голові тільки одне: «Та ну, як вони живуть у цій депресії?»

Головний герой — класичний похмурий слідчий, який виглядає так, ніби йому вчора розбили мрію і сьогодні він вирішив відпрацювати на зло всьому світу. Йому підсовують стару справу про зниклу жінку — і з цього все крутиться.

Сюжет? Він наче повільний, але реально затягує. Це не американський серіал, де кожні 10 хвилин вибух чи бійка. Тут ти копаєшся в деталях, відчуваєш напругу, і коли нарешті правда випливає — в голові «вау», а на серці холодок.

Мінуси: комусь може здатися занадто тягучим. Але це їхній стиль — скандинави не женуться за фаєрверками, вони луплять по психології.

Якщо любиш «Темну ріку», «Дівчину з татуюванням дракона» чи інші депресивні детективи з мозком і атмосферою — зайде.

Якщо хочеш «Праведника» з вибухами — краще проходь повз.

Тут кіно не про екшн, а про те, що всі скелети рано чи пізно вилазять із шафи.