Рецензія №1284

Superman (2025) це не про темряву й страждання, а про те, що іноді супергерою достатньо просто бути людиною. Девід Коренсвет втілив Кларка Кента з теплом і щирістю -- він не тільки рятує світ, а й викликає симпатію, ніби сусідський хлопець, який випадково має надздібності. Фільм місцями грайливий, місцями серйозний, але загалом -- це легке нагадування: навіть у світі блокбастерів добро ще може виглядати по доброму.
Тут є все, що ми очікуємо від історії про Супермена: польоти, порятунки й велика кількість сцен, де плащ майорить на вітрі так, ніби він має окремий контракт у стрічці. Але, на відміну від попередніх темних інтерпретацій, цей фільм намагається повернути герою трохи наївної віри в людей. І, зізнатися, після сучасних новин це виглядало навіть більш фантастично, ніж суперсила.

Сюжет не відкриває Америку -- це класичне протистояння добра і зла. Проте подано воно так, що відчувається не перевтома від ще одного супергероя, а певне оновлення. Є місця, де історія трохи затягується, але намагались компенсувати це жартами, теплими моментами й харизматичними персонажами. А коли в кадрі з’являється собака Крипто, стрічка на хвилину перетворюється на сімейну комедію.

Зрештою, Superman (2025) -- це не революція в жанрі, але приємний ковток свіжого повітря. Це кіно про те, що героїзм не завжди в кулаках і лазерах з очей, а часто в здатності залишатися добрим у світі,який давно перестав цінувати просту людяність. І якщо вам потрібні дві години оптимізму з присмаком коміксу і "підстьобами" до Ліги Справедливості —- цей фільм цілком виконає свою місію.