Рецензія №1276

Рецензія без спойлерів - але зі спойлером для ваших очікувань.

Не про героя, а про емоції. Супергерої, мета-люди - в першу чергу люди. І це вся ідея фільму. Крапка.

Перші 15 хвилин - відверто нудні, зовсім не відповідають очікуванням. Наступні пів години ти починаєш розуміти, що перед тобою не класичний СУПЕРМЕН, а сучасне творіння повісточки: "не можна розбивати шкаралупу, навіть якщо хочеш яєшню. Шкаралупа має право жити, яйце - на самовираження, а ти ще й спитай, чи не ображаєш цим курку, півня, сусідку Лєну й усіх меншин". І, звісно, запитай саме яйце, чи воно взагалі мріє стати яєшнею.

Далі - ще цікавіше. Ти зупинив війну й убивства? А чому ні в кого не спитав? Ти врятував когось? А вони цього хотіли? І вся ця "мурня". З появою мета-людей все ніби стає на свої місця: це не про Воїна з космосу, готового жертвувати собою заради інших. Це історія про його особисті переживання. Про те, що він сумує за псом, з'ясовує стосунки з дівчиною, сміється, радіє, засмучується. Він "справжній". Він "живий". І так - до кінця стрічки.

Фільм підіймає купу тем: стосунки, кохання і самотність, старість і молодість. Ґанн намагається впхати все, аби глядач на кожному кроці чув: "Супермен теж людина". Але, мабуть, боявся, що ми не зрозуміємо, тому в фіналі герой буквально кричить нам це в обличчя.

Окей, ми зрозуміли. Але чи вмикаючи фільм про Супермена, ми хочемо дивитися на підліткову драму у виконанні дорослих офісних працівників? Ні. Ми хочемо легкий і драйвовий атракціон, де добряк з гумором навалює суперлиходіям. А не споглядати екзистенційну кризу в плащі. Це як замовити шоколадне морозиво, а отримати соєвий йогурт без лактози, бо кухар вирішив, що так корисніше.

Уся супергеройська частина триває хвилин 10–15, і вона справді непогана. Але цього замало. І виглядає радше як шкільна спроба "показати себе", ніж як рятунок світу.

У підсумку - фільм намагається сісти одразу на два стільці: "супергеройський атракціон" і "супергеройську драму". А в результаті падає десь посередині