Рецензія №1272

О, “Індіана Джонс та королівство кришталевого черепа” — це як зустріч зі старим дідом, який на вечірці починає розповідати історії, але трохи перебільшує, а ти вже не знаєш — сміятись чи плакати.

Пам’ятаєш ті класичні Індіани Джонси? Капелюх, батіг, авантюри, небезпеки — все просто, але душевно. Тут же — ніби хтось вирішив сказати: “А давайте додамо інопланетян, лазерні дуелі і трохи комп’ютерної магії!” І що? Вийшло якесь кіно про Індіану у світі фантастики, а не пригод.

Шкода, бо Харрісон Форд досі крутий дядько, але сюжет часом хитається так, що хочеться йому підказати: “Гаріку, повернись до батога, це працює краще.” А персонажі — наче прийшли з різних фільмів і просто зустрілись, щоб подивитися, хто кого переплюне.

А ті моменти з кришталевим черепом? Ну… як на мене, це трохи “вау” через “вау”, не більше. Фільм намагається бути і старою доброю класикою, і модерновим блокбастером, але виходить трохи розгублено.

“Королівство кришталевого черепа” — це така собі пригода для фанатів, які скучили за Індіаною, але треба сприймати її без зайвих очікувань. Дивитися можна, але краще з попкорном і в режимі “ну, це просто веселий атракціон”.