Рецензія №1269

Сильна жінка та найманка Зора (Скарлет Йохансон) із колєгою капітаном Кінкейдом (Махершала Алі) та місцевим "ІндіанаДжонсом" доктором Лумісом (Джонатан Бейлі) плюс ще пару персонажів береться за важке завдання - взяти кров у найбільших динозаврів світу. Все в ім'я медицини, а також грошей з шістьма нулями та корпоративних інтересів. По дорозі вони підбирають групу мексиканців, яких депортував Трамп, ой, перепрошую, які заблукали. І ця вся різношерста гвардія старається вижити після зіткнення із доісторичними тваринками... Спойлер - виживуть не всі.


Класна вийшла б комедія, правда ж? Але фільм на диво починається як моторошний трилер, і якби авторам вистачило яєць, щоб зняти щось дійсно похмуре і темне... Ех, та це не сюди. Тут у нас пригодницька кінострічка за всіма канонами жанру та попередників. Дійсно, нічого нового, та все ж у порівнянні з фільмами 90-х та 2010-х можна було б не просто знімати самоповтори, а придумати щось більш-менш оригінальне, вдихнути свіжість у цю франшизу. Ну добре, хай вже буде самоповтор, але динозаври добре так розважали усі попередні фільми, іноді лякали, іноді смішили, іноді били в ностальгію, та завжди давали екшн і емоції під попкорн у кіно. Це було видовищно... Було і загуло. Відродження франшизи виглядає як реквієм - все настільки нудно, що враження - автори вирішили зробити весь акцент на краєвиди та динозаврів. Гаразд, та мальовані краєвиди я бачив у "Кінг-Конг проти Годзилли", а динозаври... Ну, видно, що вони вимирають... Бо їх банально дуже мало на хвилину екранного часу. Більшість часу приходиться спостерігати за препаршивою акторською грою матусі Йохансон та татуся Алі, які хочуть врятувати всіх. Та банально хочеться, щоб тиранозаври з'їли всіх.


Хоча у фільмі є дещо оригінальне - звичайних дино нам вже замало, тепер є мутанти. Якщо хочете знати, що буде, якщо схрестити ксеноморфа та динозавра, то тут є такий шанс. Виглядає огидно, хоч зловив себе на думці, що глянув би "Чужий проти Т-Рекса", потомка вже побачив.


Та й таке... Нудне, прісне і абсолютно ніяке кіно. Як каже Зора у фільмі в моменти рефлексії (в їх там до неба) - "які ми жалюгідні". Прямо в яблучко!