Рецензія №1263

Програма ChatGPT сказала:

"Острів проклятих" — це той фільм, після якого сидиш у тиші, дивишся в стіну і такий: "А шо це було?.. А ну перемотати назад."

Мартін Скорсезе взяв психотрилер і зробив із нього прям бомбу під череп. Ді Капріо там просто божить — його герой Тед Деніелс ніби все контролює, а потім ти починаєш сумніватись: а хто тут кого веде, а не водять ли нас всіх за носа?

Атмосфера — суцільний туман і тривога. І це не просто декорація. Той острів дихає тобі в потилицю: вітром, криками, музикою. Все мокре, сіре, гнітюче — ніби сам туди попав і вже не виберешся.

Сюжет — як пазл, який збираєш зі зламаними деталями. Наче все на місці, але не складається. І вже ближче до фіналу ти починаєш підозрювати... але все одно фінальний твіст б’є як лопатою по спині. І ти такий: "ТАААК ОТ ВОНО ЯК". А потім другий раз дивишся — і все бачиш зовсім по-іншому.

Фінал — окрема тема. Ота фраза про те, що "краще померти як герой, ніж жити як монстр" — це як ляпас. І фільм після неї вже не просто фільм, а така моральна гойдалка, на якій тебе качають ще тиждень.

"Shutter Island" — це не просто трилер. Це психологічна кувалда, що розбиває уявлення про нормальність, пам’ять і провину. Якщо ще не дивився — не читай більше нічого, просто вмикай. А якщо вже бачив — ну признайся, теж гуглив "що сталося в кінці?" 😄