Рецензія №1246

Вдала екранізація, віддаю належне роботі Вільньова. Хоча перша частина мені все ж таки сподобалась трішки більше.
Як завжди, основна претензія - до не дотриманої "канонічності" характерів персонажів (хоча пан Вільньов, треба бути чесними, і повівся з літературним першоджерелом набагато шанобливіше за більшість інших режисерів). Тут дехто мав претензії до характера Джессіки - але, повірте, мати Пола набагато ближча до канону, ніж його кохана Чані. Можна було б запідозрити, що справа у всюдисущій "повістці", вимагаючій гендерного переосмислення і домінування "слабкої" статі - але у всесвіті Дюни і без того повно могутніх жінок. Одні лише Бене Гессеріт, які маріонетять герцогів та імператорів, селекціонуючи і розводячи їх як худобу, чого варті. Куда іще сильніше?

Ні, мабуть причиною змін в характері Чані стала пані Зендея, яка вирішила, що масштаб особистості персонажа не відповідає масштабу її таланту, і звернулася до сценаристів з вимогою "переписати". Канонічна Чані була сильним бійцем і люблячою дружиною, але точно не тим полум`яним політиком, що "в кожній бочці затичка", як у фільмі. Вона завжди йшла за Полом, а не йому наперекір. Зендеї це, мабуть, не сподобалось - от і стала екранна Чані чимось середнім між принцесою Зеною і Маргарет Тетчер)) Чесно зізнаюсь, саме цей висмоктаний з пальця конфлікт між канонічною люблячою парою і зіпсував мені злегка задоволення від перегляду.
Тому - вісімка замість десятки.