Рецензія №1242

Класичне “злодій у костюмі”, тільки злодію тут 17, і він талановитіший за половину банкірів США.

Леонардо Ді Капріо — ну просто кайф! Молодий, хитрий, харизматичний. Перевтілюється то в пілота, то в лікаря, то в адвоката, і все це — з чарівною посмішкою й без тіні сумніву. А Том Генкс — його переслідувач. Сухий, впертий, але щиро людяний. І саме ця динаміка між ними — серце фільму.

Стівен Спілберг зняв щось дуже легке й водночас сумне. Бо поки ти захоплюєшся тим, як Френк дурить систему, десь між рядками читається — він просто дитина, яка тікає. Від розлучення батьків, від самотності, від порожнечі.

Музика Джона Вільямса, костюми, атмосфера 60-х — усе грає на естетику. І ти не помічаєш, як дві години пролітають.

9/10 — стильний, розумний і трохи сумний фільм про талант, брехню і пошук батьківської уваги.