Рецензія №1218

Фільм, який починається як жарт, а закінчується як дзвінок у саме серце.

Це ще одна з тих, на перший погляд, дурнуватих комедій з Адамом Сендлером, де всі кривляються, сипати простими жартами, і здається, от іще одна легка штука на вечір. Але раптом - БАМ! - десь між пультом, що перемотує життя, і собакою, яка "робить свої справи", тобі підсовують серйозне запитання: а що ти взагалі робиш зі своїм часом?

Сюжет простий, як і має бути в хорошій притчі. Головний герой-Майкл Ньюман. Архітектор, працьовитий, виснажений, з мрією про підвищення і класичну "ще трошки і все налагодиться". Його життя - нескінченна гонитва. Кар'єра, дедлайни, робочі дзвінки. А там десь дружина, діти, тато, мама, кохання, мультики, дощ, запах щойно спечених млинців... Все, на що не вистачає часу. Все, що здається "само собою зрозумілим".

І тут йому трапляється пульт. Звичайний на вигляд, але з незвичайною функцією: перемотка життя. Ти можеш прокрутити сварку з дружиною, набридливий сніданок, вечірню пробку, затягнуту нараду. Звучить як мрія, правда? Але кожна "перемотка" - це шмат твого життя, який ти вже не повернеш. І от комедія поступово перетворюється на драму. А сміх - на ностальгічний біль. Бо Майкл, як і багато хто з нас, думав, що щастя буде потім. Що треба просто ще трохи потерпіти, попрацювати, під натиснути - і от тоді заживемо. Ще от цей тиждень, місяць, один рік пожертвую і потім буде все краще. Але потім - ніколи не настає, якщо його весь час перемотувати.

Фільм м’яко нагадує: не порівнюй своє життя з чужим. Можливо, в тебе старенька машина - зате в ній лунає сміх. Той крутий мужик із байком, скоріш сидить на свята один в пустому домі. Популярна дівчина, якій ти заздриш - мріє про твою просту і затишну нормальність.

Так, фільм простий. І місцями навіть примітивний. Але він не прикидається розумним - він просто щирий. Він показує, що життя - це не тільки кар’єрні сходи й нові гаджети. Це сніданок із родиною. Це розмова з татом. Це дрібні миті, які не повторюються. І цінність яких не виміряти грошима чи підвищенням.

Так, у фільмі є примітивний гумор. Є пісні, кумедні ситуації, перевдягання і навіть "ангел" у халаті. Але між рядків - дуже проста і дуже важлива істина: життя - не фільм. Його не можна перемотати назад. І не можна поставити на паузу. Ніхто не може прожити життя довше. Тому не можливо встигнути все, але можливо встигнути все важливе. І цю важливість повинні віднайти ми.

Це нагадування, що час - найцінніше, що в нас є. І якщо вже є щось, на що треба знайти "пульт" - то це кнопка "прожити момент тут і зараз". Без перемоток. Без автопілота. Без втрат. Тому зателефонуй мамі. Обійми дітей. Сідай снідати з тим, кого любиш.