Рецензія №1202

"Сльози сонця" — це той випадок, коли бойовик не просто про стрілянину, а про вибір. І цей вибір болить.

Бойові сцени тут є, і зроблені добре — реалістично, без “геройських поз”. Але головне — не екшн, а напруга всередині. Війна показана не як майданчик для героїв, а як пекло, де правильного рішення немає.

Брюс Вілліс — не супермен, не балакучий крутелик, а виснажений чоловік, який просто хоче виконати завдання і піти додому. Але коли бачить, що відбувається навколо — не може відвернутися. І ось тут починається справжній фільм.

Найбільше чіпляє, що кожна сцена ніби знята без прикрас: бруд, страх, чужий біль. Це не красива війна з плакатів, а реальна — коли від пострілу падає не статист, а людина.

Місцями фільм трохи давить на емоцію, але не переграє. Ти дивишся і мовчки співпереживаєш. Не хочеш — а все одно всередині щось стискається.

І ще — музика. Саундтрек спокійний, мінімальний, але в потрібні моменти пробирає.