Рецензія №12

Думка про «Кладовище домашніх тварин»

Я або надто відвик від фільмів жахів, або з роками розм’як. Просто мені було добряче страшно під час перегляду на величезному екрані кінотеатру «Чернівці» бачити все аж так близько. Наступного разу на горорі сідатиму подалі від екрану. Щоправда після певного моменту рівень напруги спадає, але давайте розберемо детальніше.

БЕЗСПОЙЛЕРНА ЧАСТИНА

ЗВУК

Почати хочу саме зі звуку. Це важлива деталь будь-якого фільму, а жахів і поготів. Що ж у «Кладовищі домашніх тварин» з цим проблем немає. Музичні теми постійно тримали в напрузі, тиша виставлена дуже грамотно і додає моторошності моменту і частоти ударів серцю. Насправді, кажучи не запам’яталася жодна мелодія і це великий плюс для горору. Це означає, що було страшно і зовсім не до музики.

КАРТИНКА

Візуальна складова також не підвела. Мені подобається, коли фільм не роблять повністю у похмурих тонах. Це додає реалістичності та, як на мене, страшніше.

До певного моменту претензій до візуалу не було взагалі, але настав момент коли картинка була в стилі жахів 90-х чи навіть 80-х. Маю на увазі, що різали око не натуральні та геть не правдоподібні декорації. Спіймав себе на думці, що колись на таке не зверталося уваги, але тепер, коли є з чим порівняти і взагалі решта фільму на висоті… ну таке.

ІСТОРІЯ

Зізнатися, я не читав Кінґа і не можу говорити про відповідність першоджерелу. Але можу говорити про моє враження від адаптації історії. Загалом… Хоча ні почну з кліше.

У картині вистачає кіноштампів. Частина з них обіграна геть не зле і йде на користь фільму, частина ж викликає ті самі емоції, що і анекдот, який ти чуєш вп’яте за день. Маю на увазі ті моделі поведінки, які стали мемами багато років тому, от як іти в темне приміщення у підвалі, звідки чуються страшні звуки чи замість спроби втекти шукати пригод на свою філейну частину.

Далі мені доведеться вдатися до переказу деяких деталей сюжету, тому увага

С П О Й Л Е Р И –-–  С П О Й Л Е Р И –-– С П О Й Л Е Р И

Що ж, я попередив.

Фільм починається з переїзду сім’ї з Бостона в глушину, через яку постійно ганяють цистерни (хоча 65 км/год це повзти черепахою для вітчизняних водіїв вантажівок). До щойно придбаного будинку додається ділянка з лісом на задньому дворі. У тому лісі місцеві ховають своїх улюбленців – звідси і назва. Відразу за кладовищем є стіна чи то вал, чи насип з поламаних гілок, за якими якась чортівня. І от у мене запитання. Чому при покупці не перевірили межі ділянки? Чому місцеві ховають тварин на приватній території?

Далі головного героя попереджають, що за насип бурелому краще не ходити, бо буде біда. Як ведеться, попередження ігнорується аж бігом. Кота, якого збила вантажівка, ховають «там де мертві встають». До речі, саме на болоті, де живе якась надприродна сутність Вендіґо, оті декорації, що мене повернули в реальність і дещо збили темп. Далі кіт оживає і тут як почнеться.

Найбільше мені жаль молодшого сина. Всі вмирають, але деякою мірою кінець щасливий, бо сім’я воз’єдналася. Щось мене понесло. Повернімося до вражень

С П О Й Л Е Р И –-–  С П О Й Л Е Р И –-– С П О Й Л Е Р И

Передостаннє. Біда сучасного українського дубляжу це відсутність звертань. У цьому фільмі я помітив їх аж одне.

Не зважаючи на всі стандартні ходи і невелику ноту банальності мені фільм сподобався. Я був добряче наляканий. Більшість вчинків персонажів були зрозумілі. Знімаю бал за декорації на болоті та бал за те, що кілька разів я майже до деталей передбачав наступну сцену. Від мене «Кладовище домашніх тварин отримує» 8/10.