Рецензія №1195

"Проти льоду" — це не просто фільм про виживання, це кіно про терпіння, про самотність і про те, як легко з’їхати з глузду, коли навколо лише лід, вітер і тиша.

Тут немає героїзму на показ, ніхто не кричить "за батьківщину", просто два чоловіки й собаки в абсолютній ізоляції. І ця частина з собаками — одна з найсильніших у фільмі. Бо вони не просто "декорація для експедиції", а справжні персонажі. Їхня смерть — це не просто “ще одна втрата”, це удар прямо в серце.

Головний герой — стриманий, виснажений, але впертий. Грає точно, без перебору. Відчуваєш, як повільно ламається зсередини. Молодший напарник — як дзеркало: спочатку живий і відкритий, а потім теж гасне, ніби в цьому холоді зникає все людське.

Сюжет простий, але у цьому й сила — нічого зайвого. Все тримається на атмосфері, на природі, на тому гнітючому відчутті, коли навколо нічого, крім снігу і тиші.

Не для всіх. Повільне, важке кіно. Але чесне. І воно чіпляє саме своєю стриманістю.