Рецензія №1191

Наші 8 хвилин можуть бути чужими. Але вибір - наш.

Фільм Дункана Джонса - це не просто фантастика про подорожі в часі. Це - про повторення. Про спробу виправити. Про вікно можливості, яке закриється, навіть якщо ти в ньому не був.

Капітан Колтер Стівенс прокидається у чужому тілі, у чужому поїзді, з чужим обличчям навпроти. За вісім хвилин усе вибухне. Але він знову повернеться. І знову. І знову. Щоб знайти терориста. Щоб врятувати людей. Щоб зрозуміти, хто він насправді - і чи ще живий.

"Початковий код" - це фільм про контроль. Над життям. Над вибором. Над реальністю. І про те, що навіть якщо твоє тіло мертве, навіть якщо твої 8 хвилин - симуляція, у тебе все ще є щось людське. Право вирішувати.

Це драма в оболонці наукової фантастики. Але серце тут - не у вибухах і петлях часу. А в розмовах. У моментах. У спробі головного героя зачепитися за щось справжнє в світі, де майже все - ілюзія. Вибрати слова. Подивитися в очі. Вибрати добро - навіть якщо ти не повинен нічого відчувати. Бо саме це робить нас живими.

Водночас, це фільм про втрату. Про ті моменти, які ми не оцінили. Про людей, яких ми бачили щодня - але так і не дізналися, як їх звати. У "Початковому коді" є сум - але не розпач. Є кінець - але з нього проростає інше. Бо навіть якщо твоя місія - просто знайти винного, ти все одно можеш вибрати рятувати. І любити. І прожити ці 8 хвилин - по-справжньому.

Головний герой хоче лиш одного: щоб його вважали живим. Хоча формально - він уже мертвий. У цьому - головна іронія і трагедія фільму. Наше життя - це не те, що нам дали. А те, що ми вибрали навіть у найменшій петлі. І навіть якщо світ каже: ти - лише програма, лише інструмент, лише ресурс - ти все ще можеш зробити щось важливе.

Цей фільм - про те, що навіть у чужому тілі, навіть у мертвому мозку, навіть у віртуальній реальності - є місце для серця.
Навіть 8 хвилин - це життя. А життя варте того, щоб за нього боротися.