Рецензія №1183

«Титанік» — це більше, ніж просто фільм. Це історія, яка живе у серці.

Режисер Джеймс Кемерон зміг об’єднати в одній стрічці велике кохання, історичну трагедію та неймовірну атмосферу початку ХХ століття. Події розгортаються на борту найбільшого на той час пасажирського лайнера, який мав стати символом людського прогресу, але перетворився на символ вразливості.

Головні герої — Роуз і Джек — настільки щирі й живі, що забуваєш, що це кіно. Їхня любов — швидка, справжня, і така болісна. Вона розкривається на фоні класових розділень, людської жорстокості та величезної трагедії. Сподобалося, як просто показано найважливіше — коли серце вибирає, неважливо, хто ти за статусом.

Музика Джеймса Гора — окрема історія. Вона не просто звучить — вона відчувається. А пісня My Heart Will Go On стала чимось вічним, як і сам фільм.

Фільм нагадує: життя — це мить. Важливо цінувати любов, не мовчати, коли відчуваєш, і бути сміливим, навіть коли навколо хаос.

«Титанік» — це кіно, яке залишає слід. І кожного разу, коли його дивишся, він болить по-новому.