Рецензія №1138

Оце той випадок, коли думаєш: ну знову кіно про кінець світу, вже все бачив… А потім дивишся — і реально переживаєш за героїв. Тут не спецефекти головне, а саме люди. Як вони поводяться, коли все навколо летить шкереберть. І це страшно, бо місцями аж надто схоже на правду.

Джерард Батлер — не просто герой з м’язами, а звичайний батько, який намагається врятувати свою сім’ю. І це дуже чіпляє. Не пафос, а справжня паніка, розгубленість, страх. І дружина, і дитина — всі дуже органічні, віриш у цю сім’ю.

Фільм тримає в напрузі майже весь час. Постійно щось стається, але без надлишку голлівудщини. Навпаки — все виглядає досить реально: уряд щось криє, люди в паніці, хаос, дороги забиті, ніхто не знає, куди бігти. І в такому пеклі головне — не втратити себе.

«Гренландія» — несподівано хороший фільм-катастрофа. Не про вибухи, а про людей. Про сім’ю, вибір і надію. Дивиться на одному подиху. Якщо любиш трилери про виживання з людським обличчям — точно варто.