Рецензія №1045

Серйозно? Це фінал? Назва «Останній танець» звучить ніби щось велике й драматичне, а вийшло як останній танець у підпитку — трохи смішно, трохи сумно, і хочеться просто додивитися та піти додому.

Почнемо з головного — Веном тут знову перетворився на балаган. Там, де перша частина ще намагалася щось будувати, тут усе тріщить по швах. Сюжет — заплутаний, але не через те, що він складний, а тому що він просто безлад. Все відбувається якось уривчасто, без чіткої мотивації, як ніби сценарій писали в процесі зйомок.

Гумор? Він вже не працює. Те, що колись здавалося свіжим — цей діалог між Веномом і Броком — тепер виглядає натягнуто. Наче вони самі втомились один від одного, як пара, яка давно мала розійтись.

Екшен? Він є, але він більше для галочки. Камера труситься, спецефекти — як завжди, але вже без емоцій. Просто ще один комп’ютерний монстр проти іншого комп’ютерного монстра. І це фінал? Ну камон. Хотілось чогось справді великого, а не ще однієї бійки в темряві з блимаючими лампочками.

І навіть Том Гарді, який тягнув цей франчайз на своїх плечах, тут виглядає втомленим. Якби він під кінець просто зняв костюм і сказав «досить із мене цього симбіота» — це було б чесніше.

«Веном: Останній танець» — це вже не танець, а кульгання до фінальних титрів. Можливо, фанати всесвіту знайдуть там щось цікаве, але як закінчення історії — це слабке, ліниве і розчаровуюче прощання.