Рецензія №1038

"Віва Марія!" - або коли дві красуні випадково винаходять феміністичну революцію з блискітками і динамітом.
"Віва Марія!" - це той фільм, де сюжет виглядає як коктейль, змішаний з бульварного роману, костюмованого шоу і політичної революції, причому все це подається з французькою інтонацією.
Бріджит Бардо і Жанна Моро тут не просто грають двох Марій - вони буквально штурмують кожен кадр своєю харизмою, розмахом спідниць і здатністю перетворити анархію на модне дефіле. Одна - донька терориста, інша - співачка в кабаре. Разом - абсолютний хаос, від якого не хочеться відводити погляд. Це якби хтось зняв "Чикаго", але додав до нього вогнепальну зброю, багети, революцію і пару жартів про релігію.
Сюжет? Та дрібниці!
Дві артистки випадково стають революціонерами в умовній латиноамериканській країні ( типово - ніде конкретно, але обов'язково з пітоноподібним диктаторам і жарким кліматом). Спочатку вони просто співали й зваблювали публіку, потім - звабили народ до повстання. Класика жіночого мультизадачного дня.
Атмосфера - вибухова!
Це наче цирк, що розвернувся в декораціях революції: тут і візуальний шик, і карикатурні злодії, і сцени, де Бардо у спідниці з рюшами стріляє з гвинтівки так граційно, ніби подає коктель в Монако.
Костюми? Вишенька на тортику. Кожна сукня кричить : "Так, я можу підривати мости, але при цьому виглядати на мільйон франків!". Кабаре, корсети, капелюшки - ця революція має дрес-код, і він бездоганний.
Операторська робота - суцільна листівка з 60-х: теплі кольори, широченні кадри, в яких хочеться жити, і той особливий французький шарм, коли навіть трупи виглядають трохи елегантно.
Оцінка: 8/10. Чотири бала за Бардо, яка не грає - вона просто існує в кадрі як сила природи. Ще чотири - за революційно-естетичний абсурд, де кожен постріл прикрашений шармом, а кожна сцена - натяком на щось зухвало заборонене.
Мінусів немає. Бо якщо ви чекали логіки- вам не сюди. Тут панує суцільна " віва!" - і воно блискуче.