Рецензія №1035

«Мерзенна вісімка» — коли дві години болтають у хаті, а ти не можеш відірватись

Це один із тих фільмів, де, здавалося б, нічого особливого не відбувається — люди просто сидять, говорять, поглядають одне на одного. Але Тарантіно робить з цього напругу, що можна різати ножем.

Сюжет простий: кілька дуже різних типів застрягають у хаті під час снігової бурі. Із самого початку ти розумієш — щось тут не так. І от далі починається чисте задоволення: діалоги, погляди, натяки, брехня, і повільне розкручування всієї тієї дичі, яка там вариться.

Кожен персонаж по-своєму мерзенний, але цікавий. Кожного хочеться слухати, в кожному щось приховане. Актори — просто топ. Семюел Л. Джексон — вогонь. Курт Рассел — шик. І вся ця атмосфера "Дикого Заходу в одній кімнаті" — працює на 100%.

Фільм довгий, але якось швидко пролітає. Тарантіно дає час насолодитись кожною сценою. І коли починається жорстка розв’язка — ти вже настільки в середині цієї історії, що просто не кліпаєш.

Музика Морріконе — окрема любов. Вона створює той мороз, той дискомфорт, ту тривогу, яку не завжди видно на екрані, але постійно відчуваєш.

Якщо любиш фільми з характером, діалогами, напругою, та ще й трохи м’ясця наприкінці — «Мерзенна вісімка» для тебе. Це не просто вестерн, це майже п’єса. Вбивча, цинічна, атмосферна.