Рецензія №1009

Є речі, які ніколи не змінюються: галійське село, що вперто не здається, Обелікс, який постійно падає на людей, і Астерікс, який щедро роздає ляпаси римлянам. І ось у 1999 році, коли світ уже знайомився з "Матрицею", французи такі:" А що, як заміть куль-магічне зілля, а замість Нео - два бородатих мужика з кам'яною хатою?" Геніально.
Клод Зіді, режисер, вирішив екранізувати славнозвісний комікс, і створив кіношедевр, що змушує нас замислитися: чи не забагато ми повірили в прогрес, якщо вже Астерікс має кращу фізичну форму, ніж будь-який сучасний фітнес-блогер?
Каст - це окрема історія. Крстіан Клав'є у ролі Астерікса - це така мила кулька сарказму з зачіскою, що викликає флешбеки до глянцевих сторінок 90-х. А Жерар Депардьє як Обелікс? Чистий кошмар для кожного римсько цунтеріона. Людина,яка впевнено несе не лише менгір, а й моральне навантаження: "Я не пив зілля, я просто впав у нього в дитинстві". Класика.
А Цезар! Великий, могутній, але , чесно кажучи, йому б радше підійшла посада шкільного директора в суворій гімназії: манери є , амбіції теж, але все одно регулярно отримує по шолому.
Сюжет? Ну, він десь там є. Між байками, слонячими маршами та магічними зіллям. Основна ідея така: "Рим - зло, галійське село - добре, зілля - панацея, а кохання - додатковий бонус". І все уе приправлено французьким гумором, який змушує одночасно сміятись й питати себе: "Це був жарт чи соціальна критика?"
Фільм - як теплий багет: може й не найсвіжиший сьогодні, але все одно їстівний і з ароматом дитинства. Особливо, якщо любиш абсурд, костюми з плюш та сценарії, де головна проблеми вирішується кулаком і магією.
Вердикт: 7 із 10. Один бал за ностальгію, два - за Депердьє, що чотири - за те, що у цьому всьому таки є душа.