Рецензія №1007

МОЖЛИВІ СПОЙЛЕРИ!!!
Є фільми про письменників, які переживають творчу кризу. А є "Темне вікно", де письменник не просто в кризі- він на межі перетворення у повноцінне психіатричне дослідження.
Морт Рейні- типовий Джонні Депп у халаті, з розпатленим волоссям і обличчям людини, яка вже третій день їсть тільки попкорн і розмовляє з собакою. Його дружина пішла до іншого - це ж трагедія, яка за сценарними законами автоматично активує... правильно, шизофренію. Бо навіщо вирішувати проблеми через терапію, як що можна з'їхати з глузду?
До Морта з'являється загадковий чоловік із південним акцентом і ще загадковішою претензією: "ти вкрав мій сюжет". І тут починається класика: підпали, дивні дзеркальні погляди, параноїдальні діалоги і звичне для таких фільмі питання - чи все це реально, чи це просто один привіт від розщепленої особистості?
Психологічна проблема героя проста й водночас глибокка: він - людина, яка не змогла впоратися з втратою контролю. Контролю над своїм життям, шлюбом, кар'єрою. І замість того, щоб, скажімо, відвідати психолога, він дозволяє своїй свідомості відкрити ...так "темне вікно". Із цього вікна визирає не натхнення, а його альтер-его з сокирою. Чудово.
Фінал, звісно ж, з категорії: "а тепер усе, що ви дивились,- це сюр". І хоча це вже стало трохи штампом у психологічних трилерах, треба віддати належне: Депп настільки органічно гойдається між "божевільний" і "дуже божевільний", що навіть не одразу помічаєш момент, коли реальність остаточно дає тріщину.
"Темне вікно" - це як психотерапія, тільки навпаки: замість розв'язання внутрішніх конфліктів - їх ексклюзивне загострення з бонусом у вигляді параної. Якщо вам подобається спостерігати, як людина сходить з розуму, і вам не шкода годину з хвостиком на похмурий трилер із повільним Джонні Деппом і ще повільнішим сюжетом- ласкаво просимо в хижу Морта.