Рецензія №1003

Режисер,очевидно,поставив собі завдання: зняти масимально красиве кіно про максимально огидного персонажа. І вийшло. Естетика - топ. Актрои - грають чудово. І саме тому все це викликає ще більше внутрішнє "Фу". Джеремі Айронс, такий трагічний, такий нещасний...такий - гвалтівник, ГЕНІЙ, сядь!
Фільм намагався змусити глядача співчувати Гумберту. Ну типу, бідолашний, кохав, страждав, мучився. А те, що він маніпулював, контролював і знищив дитину психічно - ну , деталі! Головне, що страждав красиво. Камера,світло сундтрек - усе кричить: "Це кохання" А глядач сидить і думає: "Це кримінал, брате. Дуже естетичний, але кримінал."
фільм "ЛОЛІТА" це коли режисер узяв історю психічного насильства й зняв її як рекламу парфумів: ніжно, мрійливо, і з голосом за кадром, який читає уривки з хворої свідомості. А глядачі - ті, хто не знайомі з книгою - сидять і : "може, це і справді кохання?.."
Ні, друзі, це не кохання. Це - підсудна стаття.
Центральна "любовна лінія" - це не про любов. Це про хворобу, контроль і зловживання. І ніякий софт-фокус і піаніно на фоні це не змінить